Стіл із темним покриттям, винтажні стільці Hazel, а над ними – люстра, ніби складена з тонких винних келихів, що розсіює світло, як спогад про довгі вечори в італійських бістро. Картини додають характеру, серед них – роботи Поливяного. Вони тут не для фону, а для настрою, як добре підібраний саундтрек.
Цей проєкт — як добре вино: багатошаровий, зі складним букетом і післясмаком, який розкривається не одразу. Тут є сміливість, зухвалість, трохи іронії та багато вдумливого дизайну.
Дерево й текстура, м’які лінії фасадів, відблиски плитки, яка ловить світло, мов хвиля сутінкового моря. Кухня не диктує, а веде легкий діалог із вітальнею. Обідня зона – театральний акцент.