Сісти сюди — як зануритись у келих бордо: повільно, із задоволенням. Ця вітальня — як сцена, де кожен предмет грає свою роль. Бо навіть звичні речі хочуть бути естетичними. І ми не бачимо причин відмовляти їм у цьому праві. Ми не перекручували. Навпаки — стримували себе.
Планування ми будували як полотно: великими спокійними площинами, точними межами й паузами між ними. На 102 м² кожна зона має власну функцію, але жодна не існує окремо від загальної композиції.
Диван — кольору вина, яке довго відкривали. Насичене, терпке, в міру драматичне. Таке, що залишає післясмак. Мʼякий настільки, що здається, він тебе притягує.