Квартира дитинства на Оболоні — це не просто про стіни, підлогу і меблі. Це про ті самі дерев’яні двері з лиштвою, що пам’ятають, як ти бігав босоніж коридором. Про балкон, на якому взимку замерзала фанта в пластиковій пляшці. Про піаніно, що стояло в кутку і яке то ненавиділи, то обожнювали. Нам дістався простір, щоб не просто "зробити ремонт" — переосмислити треба, але не стерти пам’ять.

Ми залишили все, що тримало нитки з минулим: газові труби, знайомі на дотик дверні ручки, звичні пропорції кімнат. Але додали нового, щоб квартира стала зручною сьогодні. Цей проєкт — про баланс між "було" і "є", між теплим ностальгійним відчуттям і сучасною функціональністю. Бо інколи важливо не просто оновити простір, а зберегти в ньому відчуття

Оболонь, Київ

NOSTALGIC

Розташування

Вартість реалізації

Піаніно пам’ятає, як на ньому зі скрипом натискали перші ноти. Тепер він стоїть у коридорі — як нагадування, що речі можуть отримати другий шанс, якщо дати їм місце в сьогоденні. На стінах — картини, дивні і сміливі, як дитячі фантазії. Можливо, тоді вони б здалися незрозумілими, але тепер вони стали частиною цього простору, як і всі історії.

Піаніно, довгий балкон, старі дерев’яні двері з лиштвою та склом, газові та водопровідні
труби лишаються на видному місці, інакше як ще лишити шлейф твого дитинства?Тут кожен звук, кожен відтінок світла нагадує про ті роки, коли двері скрипіли знайомим голосом, а крізь щілини в підлозі можна було сховати найдорожчі дитячі таємниці.

Коридор цієї квартири — наче тунель у минуле, де кожен предмет виконує роль провідника пам’яті. Велике дзеркало відбиває не тільки простір, а й десятки років історій: як ти вчився зав’язувати шнурки, як тікала з дому перша кішка, як взимку у відображенні з’являлися перші шарфи та пуховики. Ці трикутники на вході — не просто графічний акцент, а відлуння тих малюнків, які ми всі колись виводили у шкільних зошитах, захоплені симетрією.

Ця кухня пройшла кілька стадій перевтілення, приміряла різні "сорочки", але народилася саме в цій. Ми шукали баланс між теплим вінтажем, сміливими акцентами й сучасною функціональністю. Вінтажний стіл і стільці, наче з кадру старого європейського фільму, поруч — металевий комод IKEA, на полицях — настолки, які ще чекають на свої вечори.

Сексі герой — червоний стелаж з IKEA, наша любов і виклик: знайти того, хто теж оцінить. За гратами захований кондиціонер, а кухня продовжилася двома пеналами — так у неї з’явилося більше простору для життя. Навіть про нашого золотистого ретривера не забули.

Велика картина невідомого автора з Pinterest так влучно вписалася в простір, ніби її створювали під цей інтер’єр. Якщо уважно придивитися, вона нагадує героя "Корпорації монстрів" — того самого блакитного велетня, який мав лякати, а насправді розчулював. І наш монстр із картини міг би цілком працювати там десь у відділі страху чи енергоощадності.Так і ця кухня: з претензією на сміливість, але затишна і домашня.

Ця спальня — ніби кадр із повільного артхаусного кіно, де кожен предмет має свою роль. Вона як справжня драма-квін цієї квартири. Могла б розігрувати сцени про вечірній затишок, ранкове світло та музику в навушниках перед сном. Але замість цього вона мовчить, огортає і тримає баланс між емоціями та спокоєм. Тут головні ролі розподілені справедливо. Ліжко — в м’якому зеленому текстилі, як кадр із фільму про літо в карпатському будиночку.

Світло — його тіні ковзають стінами, створюючи випадкові композиції. І українське мистецтво на стінах — воно як історія без слів, відчувається серцем. Підвіс із IKEA — улюблена квітка цієї кімнати. Якщо поставити розумну лампочку, можна змінювати настрій одним кліком: від теплої лампової атмосфери до прохолодної кінематографічної сцени.

Тут можна годинами спостерігати, як світло грає на книжкових полицях, як тенісна кулька на столі виглядає так, ніби її щойно поклали сюди, щоб не забути. Книги біля ліжка складені так акуратно, що нагадують рукописи, готові до видання. Це особистий архів відчуттів, де кожна деталь працює, як штрих у полотні Вермеєра: ніщо не зайве, але кожен елемент додає глибини.

Полички Zara, комод і крісло IKEA, журнальний столик Jysk – все виглядає так, ніби було тут завжди. Але головний герой – тумба, яку ми зробили на замовлення. Ідеальна в своїх пропорціях, вона стала пристанищем для PlayStation – бо навіть в найстильнішій вітальні потрібне місце для задоволень. А потім погляд ковзає далі – і зупиняється на леопарді. Це не просто килим, це дикість, що проривається крізь ідеальний інтер’єр.

На стіні – картина, що з першого погляду може здатися випадковою. Але тільки здається. Це вітальня, де можна загубитися на кілька годин. Де хочеться зависати, лежачи на винному дивані, з пледом, книгою чи джойстиком у руках. Де щоразу знаходиш нові сенси.

Колись ми сміялися з вигаданих назв кольорів. Але варто тільки увійти в цю вітальню – і всі вони стають реальністю. Винний диван, наче стигла черешня, на якій лишаються сліди пальців після довгих вечірніх розмов. Столик – відтінку літнього неба, коли воно чисте, легке, і здається, що можна торкнутися його рукою. Килим, мов капучино, пінка якого ще тримається, а аромат заповнює всю кімнату. Тут можна загубитися у текстурах, кольорах і деталях.

Тут усе, як у житті: вдень це серйозний простір для роботи, з глибокими роздумами, великими ідеями та нотатками, які ти все одно загубиш. але варто тільки змінити ракурс, увімкнути вечірнє світло, і кабінет перетворюється на чіл-зону, де можна відкинути ноутбук, увімкнути музику і не відповідати на дзвінки. Балкон — місце, де можна видихнути після важкого дня або посидіти в піжамі, обговорюючи з подругою, чи варто їм писати першими.

Але варто зачинити ноутбук, і простір змінює жанр. Розкладний диван ніби затягує, як у «загубленому в перекладі» — ти більше не працюєш, ти просто існуєш у моменті, розмовляєш ні про що і про все водночас. Графічний килим, який тримає баланс між чіткістю ліній і розслабленістю, і мистецтво, яке ніби кидає виклик: «ти впевнений, що це просто картина?»

Стеллаж із книжковими полицями чекає на своїх героїв, столик із дзеркальної мозаїки — як реквізит із кіно про майбутнє, яке уявляли у 80-х, круглі подушки з принтом коней, що ніби втекли з сюрреалістичної сцени і додали дивини, якої тут стільки, що не перерахуєш іодразу.

Якщо вам сподобався проект, замовте прорахунок вартості та отримайте знижку 10%

AMICIBURO@GMAIL.COM

Студія дизайн інтер'єру
Всі права захищені

Україна, Київ
вул. Січових Стрільців, 23а